Попереджувальна система виникла на початковій стадії зародження змагань зі спортивного туризму (зокрема – гірського) у 1965 – 1968 р. р., коли система штрафів ще не була розроблена. В цей час вона певною мірою модернізована.

Ця система доволі часто використовується під час проведення змагань в РФ, де отримала досить некоректну назву «безштрафна» (хоча при цьому і використовуються лапки). «Безштрафною» в чистому вигляді таку систему оцінювання виступів назвати неможна, бо, хоча спортсмени і не отримують штрафних балів за порушення під час виступу, вони караються («штрафуються») часом, витраченим на виправлення помилок. Тому автор вважає, що назва «попереджувальна» до такої системи оцінювання більш прийнятна.

Останнім часом попереджувальна система (далі – ПС) все частіше стала використовуватись не тільки на території РФ, а і на території України і на міжнародному рівні (Міжнародні змагання зі спортивного пішохідного туризму, м. Луцьк, 2017 р.).

ПС безперечно має право на існування, бо надає певні переваги під час організації і проведення змагань зі спортивного туризму (далі – СТ).

По-перше, ПС дає змогу не просто оголосити порушення і кількість штрафних балів спортсмену, який припустився порушення, а й вказати на помилку, примусити свідомо її виправити. Суддя, при цьому, може розтлумачити учаснику сутність порушення та способи його виправлення. Таким чином, навіть мимо волі учасника, підвищується його професійна майстерність та освіченість. Це дуже великий «плюс» під час проведення змагань серед туристів-початківців та дітей, тобто, як правило, змагань на дистанціях І – ІІ класу. Але таким змаганням краще за все надати статус «навчально-тренувальних». Виходячи з цього, ПС краще всього застосовувати під нас тренувань та навчально-практичних занять (семінарів, зборів).

По-друге, ПС має свої переваги під час проведення міжнародних змагань, коли виступають команди різних держав, в правилах яких існують відмінності у вимогах до подолання дистанцій та до застосування системи штрафів. В цьому випадку рівень підготовленості учасників дозволяє мінімізувати час на виправлення порушень, визначених суддею, а система підрахунку результатів спрощується до самого врахування часу виступу.

По-третє, при низькому рівні підготовленості команд ПС надає можливість фінішувати командам (учасникам), які могли бути зняті з дистанції за технічну непідготовленість або за перевищення визначеного (контрольного) часу. Таким чином штучно підтримується легітимність змагань в разі, коли «треба рятувати положення».

По-четверте, ПС дає змогу «зекономити» на кількості залучених суддів за рахунок зменшення кількості суддів секретаріату та суддів з інформації.

Але застосування ПС пов’язане з низкою труднощів в організації та проведенні змагань.

Так, наприклад, задіяні у оцінювані виступів спортсменів за ПС судді повинні мати дуже високу кваліфікацію і, швидше за все, вузьку спеціалізацію. Використання так званих «універсальних» суддів є недоцільним. Це пов’язане з необхідністю чітко і швидко реагувати на допущені порушення і, навіть не допускати порушень, попереджуючи їх. Особливо це стосується порушень, пов’язаних з вимогами безпеки.

Виникають труднощі з забезпечення контролю об’єктивності суддівства. Бо певний «несумлінний» суддя може або навмисне затримати команду (учасника) «пояснюючи» свої вимоги, або швидко підказати, які дії необхідно виконати, чи взагалі «не помітити» порушення.

До того ж, при бездумному та непрофесійному використанні ПС прибічниками ідеї «Про надуманість суддівських обмежень» спортивні змагання можуть перейти в площину показового екстрім-шоу з численними порушеннями техніки виконання спеціальних прийомів та техніки страховки, з вільним зміненням тактики виступу, що буде відбуватися під девізом: «Я глупий, але сильний і безшабашний, тому прибіжу першим». Такий підхід потягне за собою суттєве зниження рівня професійної (технічної та тактичної) майстерності спортсменів та стрімке зростання рівня травматизму на змаганнях. Це суперечить основній меті змагань зі СТ, зазначеній в п.3.1.1 Правил змагань зі спортивного туризму, затверджених міністерством у справах сім’ї молоді та спорту 14.04.2008 р. (далі – Правила).

Крім того, незважаючи на всі позитивні сторони, ПС має ряд суттєвих недоліків, що потребує серйозного доопрацювання системи і тільки після цього – використання її під час змагань на офіційному рівні.

По-перше, використання ПС при тому стані нормативної бази зі СТ, яка існує на цей час в Україні, призводить до порушення вимог абз.2 п.3.9.6 («Судді не мають права:… надавати допомогу учасникам на дистанції, за виключенням медичної, допомоги по забезпеченню безпеки…») та абз.4 п.3.9.30 («Суддям забороняється давати поради та надавати допомогу учасникам змагань, окрім медичної та передбаченої Положенням або Умовами.») Правил.

По-друге, при ПС втрачається можливість покарань за зміну тактики, що вкрай негативно вплине на тактичну підготовку спортсменів: при відсутності штрафів за порушення тактики втрачається сенс самої розробки тактики виступу, бо тактику можна буде довільно і безкарно змінити. В разі ж повної заборони зміни тактики – порушуються права команди (учасника) на зміну тактики шляхом отримання штрафних балів в разі, коли під час виступу виникла об’єктивна необхідність у такій зміні. У випадку, коли команда (учасник) відмовляється від виконання вимог судді щодо дотримання тактики і подовжує виступ за своїм розумінням, логічно було б застосувати штраф у вигляді зняття. Але, чи не є це дуже суворим покаранням за зміну тактики? Чи не призведе такий підхід до визнання змагань нелегітимними?

По-третє, виникає питання оцінювання виступу учасників, коли суддя не встиг передбачити і попередити порушення, та й не мав змоги цього зробити. Наприклад: неконтрольоване скидання учасницею команди республіки Білорусь з верхнього пункту страховки в нижній трьох бухт мотузок під час виступу на міжнародних змаганнях у м. Луцьк у 2017 р. Процедура дій судді в цьому випадку не прописана. Порушення покаране не було, оскільки змагання проводились за «безштрафною» системою.

По-четверте. Відсутня процедура дій судді в разі втрати учасником спорядження. Що повинен зробити суддя: проігнорувати втрату, виставити штраф (а на якій підставі?), примусити учасника прийняти заходів до повернення спорядження (в який спосіб?; з якого місця? за якою процедурою?)? Якщо не вводити штрафів за втрату спорядження, виправлення такого порушення може настільки затягти виступ учасників, що вони не в змозі будуть фінішувати. А введення штрафів повертає нас до класичної «штрафної» системи. Ігнорування ж такого порушення, як втрата спорядження, призведе до безвідповідального відношення учасників до підготовки спорядження та розрахунку його кількості, або до навмисного скидання учасниками використаного спорядження з метою полегшення подальшого руху на дистанції чи з метою економії часу, який повинен був витрачатися на звільнення суддівського обладнання.

По-п’яте, не визначена процедура виправлення порушення. Порушення повинно бути виправлене з моменту, коли воно зафіксовано суддею, чи коли воно сталося (дії учасника отримали ознаки порушення). Чи повинен учасник усунути порушення «не сходячи з місця», чи повинен повернутись на вихідну ділянку (у вихідний ПС)?

По-шосте, не визначені дії судді в разі виявлення порушення при ПС. Чи повинен суддя просто зупинити учасника оголосивши порушення (наприклад: «Порушення техніки страховки») і висунувши вимогу усунення останнього, чи повинен при цьому деталізувати зміст порушення (наприклад: «Порушення техніки страховки. Невірне положення того, хто страхує.»), чи взагалі повинен розповісти учасникам, яким чином правильно усунути порушення для поновлення виступу. Доречи, поки не будуть чітко визначені компетенції та обов’язки судді, ця ситуація буде надавати великі можливості для упередженого суддівства і впливу особистої зацікавленості «несумлінного» судді на результат. Отже тут розвіюється міф про те, що ПС захищає учасників від упередженості суддів.

По-сьоме, ПС, в разі суддівської помилки, позбавляє команду (учасника) можливості опротестування дій судді і зняття виставлених штрафних балів, бо штрафні бали не виставляються, а час на дистанції згаяний. Особливо критичною ця ситуація стає в разі обмеження часу виступу (наявність контрольного, нормативного та загального часу). Для відновлення прав учасників в такому випадку можливе і дієве лише рішення про перестартування. Але, як свідчить практика, результати перестартування навряд чи будуть кращими за первинні. Та і не завжди (в разі браку часу, змінення обставин чи погодних умов) є можливість організувати перестартування. Визначення часу, витраченого учасниками на виконання помилкових вимог судді, з метою можливості вирахування його з загального часу виступу в разі задоволення протесту, є настільки суб’єктивним дійством і настільки ускладнює процедуру суддівства, що його використання втрачає сенс.

Отже, бачимо, що застосування ПС, хоча і має сенс і, безперечно, має «право на життя», а в деяких випадках навіть корисне, але потребує великого доопрацювання.

Для використання ПС під час змагань на офіційному рівні (особливо під час змагань, за результатами яких можливе присвоєння спортивних, не юнацьких, розрядів та звань) необхідно, як мінімум, скласти таке положення (регламент) та прописати умови подолання дистанцій таким чином, щоб максимально унеможливити виникнення суперечливих ситуацій, особливо – пов’язаних з невідновлюваним порушенням прав учасників змагань і з можливістю «несумлінного» суддівства. Під час створення положення (регламенту) та умов необхідно виконати колосальний обсяг роботи.

Крім того, на думку автора, для повністю офіційного використання ПС, необхідно внести низку змін до чинних Правил, до створення окремого розділу з зазначенням порядку застосування цієї системи включно. І ще – розробити і затвердити методичні рекомендації (настанови) з застосування ПС. Без цього, використання ПС на офіційних змаганнях, а особливо на змаганнях високого рівня, є передчасним і необґрунтованим.